За загальним правилом все залежить від категорії, до якої відноситься працівник. Так, відповідно до ст. 25 Закону «Про відпустки» така відпустка в обов'язковому порядку надається, зокрема:
одинокій матері/батькові;
чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці;
матері/батькові (в т.ч. прийомним)/опікуну/дідові/бабі - якщо дитина відповідно до медичного висновку потребує домашнього догляду;
працівникам з інвалідністю;
працівникам, які одружуються;
працюючим пенсіонерам;
працівникам, які вступають або навчаються;
сумісникам на час їх перебування у відпустці за основним місцем праці тощо.
Всім іншим працівникам відпустка за власний рахунок може надаватися за згодою роботодавця, проте під час воєнного стану діють окремі особливості.
Особливості надання відпусток за власний рахунок під час війни
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, тоді як в мирний час така відпустка не може перевищувати 30 календарних днів на рік.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 цього ж Закону за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу ВПО, роботодавець в обов’язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів.
Водночас у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток, крім відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури.
_03_03.png)
